Мій козак Мамай

От не дає мені спокою образ козака. А часом, знаєте, так радісно буває побачити у якомось випадковому перехожому характерні риси обличчя, а то й відповідну зачіску, подумки вбираєш людину в історичний одяг і думаєш, хоч ікону пиши! Правда, що козацькому роду нема переводу:) Ось же вони, серед нас, тільки у джинсах, футболках і кросівках. Між іншим, про ікону — це я не обмовилась...

Всім відоме зображення козака з кобзою свого часу прикрашало кожну українську хату і шанувалось на рівні з зображеннями святих.

От що розказує етномистецтвознавець і заступник директора НЦНК „Музей Івана Гончара”, Тетяна Пошивайло: "Відомо, що козак у думах і помислах українців уособлював народну силу духу, незламність волі в святій боротьбі з поневолювачами. Зображення козака на народних картинах в час, коли запорозького війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам’ятник героїчному минулому українського народу. Малювали «Козаків-Мамаїв» на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях, на кахлях і скринях. Навіть на липових вуликах інколи з’являвся лик цього козарлюги. Для козака, селянина «Козак-Мамай» — це борець супроти сил зла, як і Юрій Змієборець на поширених в той час іконах. Адже і Святий Юрій, і козак своєю звитягою виборювали щастя і добробут людей." Тут можна почитати статтю повністю, вона вельми цікава.

Художник Веніамін Кушнір
(Козак Мамай, 1990)

Коли я презентувала свого козака Мамая вперше, то дехто висловив думку, що, мовляв, не варто ідеалізувати воїнів. Насправді я нікого не ідеалізую. Чудово розумію, що серед наших воїнів є різні люди, з різною мотивацією, і далеко не всіх можна назвати героями. Та і війну як таку я теж не схильна ідеалізувати. Моя картина не про те. Вона про зв’язок поколінь, про пам’ять предків, про силу, яку дає Рід, про надзвичайну характерницьку вдачу і про віру в перемогу Добра і Світла. Зберігайте спокій і ясний розум, і хай вас не беруть шаблі та оминають кулі.
Я давно шукала козака для того, щоб вишити. Власне, розпочала процес за схемою з "Настуні", бо на той момент це було найкраще, що я знайшла на цю тему. Але, схоже, ідеї таки літають у повітрі, бо раптом Андрій Єрмоленко втілив мої задумки настільки буквально, що я прозріла! Навіть обличчя козака мені нагадує лице Івана Миколайчука, улюбленого актора, що зіграв головну роль у фільмі "Пропала грамота".

Іван Миколайчук у ролі козака Василя

Отже досить інтриги! Мій козак Мамай в оформленні! Так мені кортіло його скоріше побачити, що не злякалась дощу і попрямувала в багетку. На щастя, у дощ ми і не попали. І навіть зробили спробу сфотографувати картину на дворі в більш-менш нормальному освітленні, бо у мене вдома справжня печера(( Та все одно знімки могли б бути і кращими, просто важко фотографувати, коли у тебе в слінгу сидить хтось непосидючий, а навколо стрибає дехто ще непосидючищий (це я про своїх дрібних козаків:)).

Робота в оформленні вийшла майже така за розміром, як і мій хлопчик з книгою. І багет з тієї ж серії. Вишите коло — діаметром 22 см. Колір паспарту вибрала контрасним до зелені картини. Та і на моїй понурій зеленій стіні так виглядає краще. До речі, розмістила всіх своїх мужчин поруч. Вийшло доволі символічно: три віки чоловіка. Безтурботний сон у немовляти; здобуття досвіду і знань у підлітка; мудрість, впевненість і сила в дорослого чоловіка. Мені дуже подобається той спокій, що панує в цьому куточку. Тут вже вибачайте за якість фото, ніяк не хотіла моя мильниця брати кадр, та ще й при поганому світлі((